Які збитки понесли агропідприємства під час окупації. Приклад трьох агрофірм у Чернігівській області

Аграрний сектор завжди був драйвером вітчизняної економіки. Поточний рік повномасштабної війни з росією може стати першим без прибутків. Особливо це стосується підприємств, які перебували в окупації.

В рамках проекту «Підтримка агро-ММСП (мікро-, малі та середні підприємства), які постраждали від активних бойових дій або тимчасової окупації російської федерації» було опитано 63 агро-підприємства, що постраждали від бойових дій. Загальні збитки склали біля $40 млрд., з яких втрати по техніці оцінюються приблизно в $9 млрд. збитків. Звісно, в першу чергу це не вантажні автомобілі, а дорога спецтехніка, комбайни та обладнання до них.

За час короткої поїздки до сіл Анисів та Лукашівка, Чернігівського району Чернігівської області, ми встигли побувати на трьох агропідприємствах. У кожного своя історія та можливості, але всі пережили окупацію та вистояли.

Нажаль, у багатьох врожайність впала в півтора рази – до 36 центнерів з гектара, через скрутне становище, в якому опинились аграрії. Банально немає грошей на добрива. Пшениця та інші культури, фактично виросли на чистій землі.

На захоплених фермерських територіях рашисти в першу чергу забирали техніку, а ту яку не могли забрати – псували. Знімали акумулятори та стартери, різали шини, розстрілювали. Половина опитаних фермерів повністю задокументували збитки, що потрібно для роботи над отриманням компенсації. Але коли буде ця компенсація? – невідомо.

Більше половини опитаних господарств потребує фінансової допомоги. Але банки та лізингові компанії відмовляють більшості аграріїв в кредитуванні через знаходження останніх в небезпечних зонах. Кошти потрібні, в першу чергу, на розмінування території. Чим аграрії харківщини та, зокрема, херсонщини займаються самостійно.
AUTO-Consulting неодноразово писав про саморобні машини на основі тракторів, які переобладнали для розмінування ділянок. Наразі близько 174 000 км2 заміновано, і на їх розмінування може й 10 років не вистачити. А сіяти та збирати урожай потрібно своєчасно. От і їдуть механізатори у поля на свій страх та ризик, і підриваються на мінах.

Стосовно фінансової допомоги, Міністр аграрної політики та продовольства, Микола Сольський, зазначив, що зараз парламентарі розглядають програму підтримки на гектар, як більш універсальну формулу допомоги деокупованим територіям. Щоб її отримати, земля має бути оформлена через державний реєстр. На таку допомогу в спецфонді вже є майже 800 млн. грн, ще $120 млн. (4,4 млрд. грн) очікується до кінця року – це буде безповоротна допомога.

Стосовно поворотної, працює кредитна програма 5-7-9, яка передбачає видачу доступних кредитів постраждалим підприємствам. На компенсацію погашення відсотків в бюджеті на 2024 рік вже закладено 18 млрд. грн.

Вистачає й неприємних історій, коли наша держава не входить в ситуацію постраждалих аграріїв. Один фермер з херсонської області судиться з обленерго, бо окупанти захопили його агропідприємство, користуються електроенергією, а український оператор вимагає за це гроші з розореного фермера. З іншого боку окупанти на захоплених територіях, як це було в Криму після 2014-го року, продають фермерам добрива за копійки, надають додаткові преференції та бонуси, аби ті швидше стали колаборантами та прийняли окупаційну влади. При цьому українські банки за час війни заробили 95 мільярдів гривень.

Благо міжнародні організації надають різноманітну допомогу постраждалим. Американці через фонд USAID надають допомогу сотням господарств, зокрема виділили агропідприємствам постраждалих регіонів 12 тисяч тонн добрив на осінню посівну кампанію. Допомога у вигляді добрив на суму 5 млн доларів надана Міністерством закордонних справ Республіки Корея. Агентство США з міжнародного розвитку раніше оголосило про виділення гранту в розмірі ₴1 млн на програму підтримки мікро-, малого та середнього бізнесу, у межах якої аграрії зможуть взяти кредити під гарантії страхування майбутнього врожаю. Але це – крапля у морі.

Як не дивно, але не всі цивілізовані країни зрозуміли, що російська федерація займається геноцидом не тільки українського народу, але й завдає гуманітарної шкоди усьому людству, знищуючи врожай ракетними ударами по зерносховищам в одеському порту.

Всі керівники підприємств, з якими нам вдалось поспілкуватись особисто під час поїздки на Чернігівщину та пізніше, під час круглого столу, присвяченого темі “18 місяців війни. Збитки агросектору. Перспективи відновлення”, відмічали, що окупанти з перших днів війни атакували зернову інфраструктуру, елеватори, зерносховища.

Зокрема Григорій Ткаченко, керівник агропідприємства СФГ “Напорівське”, що в селі Лукашівка, розповів характерну історію. Вони з дружиною самостійно організували свій приватний агробізнес, починали з нуля і за двадцять рокiв доросли до підприємства, яке обробляє півтори тисячі гектарів землі. І незадовго до війни вони збудували нову зерносушарку та встановили на ній український прапор.

Коли окупанти заходили в село, хтось зі співробітників запропонував його зняти, але господар навідріз відкинув цю думку. Так рашисти з танка стріляли впритул по будівлі, на якій був наш прапор. Хоч і пошкоджений але він вцілів. Майже все господарство було знищене адже по ньому прицільно стріляли з “градів”, вбили половину поголів’я корів (158 з 316), загальні збитки господарства перевищують $700 тис. Але вже за рік Григорій Михайлович на 90% відновив господарство, яке знову набирає обертів, немовби підтверджуючи власну назву – “Напорівське”.

І він не один такий, багато хто з фермерів до останнього боролися з окупантами та й досі є, чи не найбільшими донорами для ЗСУ. Вони розуміють, що не варто вимагати від держави неможливого, намагаючись самостійно вирішити питання власними силами. І вирішують.

Що чекає транспортний сектор після провалу перемовин по продовженню «зернової угоди»